Мені 23 роки. До війни я жила в Харкові. 24 лютого прокинулася від вибухів. Було страшно. Я не розуміла, що відбувалося. Мій хлопець був тоді в Чехії. Я зателефонувала йому. Він сказав, щоб я не переймалася й лягала спати, бо вибухи – то просто провокація. Однак я не послухалася. Набрала батька, і він забрав мене в Охтирку. Поки тато їхав по мене, я пішки дійшла до виїзду з Харкова. 

Ми думали, що в Охтирці буде безпечно, однак відразу за нами туди заїхала російська військова техніка. Я з батьками ночувала в підвалі. Від вибухів усе здригалося. Було дуже страшно. 

Мій коханий на війні. Я кожен день хвилююся за нього та за всіх військових. У серпні він приїжджав у відпустку і зробив мені пропозицію. Незважаючи на війну, ми намагаємося планувати майбутнє. Я вірю, що в нас усе буде добре.