Наталія Кирилівна з трьома дітьми виїжджала за кордон. Довго стояла на кордоні й на вокзалі у холоді з хворим малюком на руках. Через чотири місяці їх чекало не менш складне повернення в Україну

Мені 32 роки. У мене є чоловік і троє дітей. Ми жили в селі Рівнопілля Пологівського району. 

Ми з донькою лежали в лікарні. Вранці 24 лютого, коли прокинулися, дізналися, що почалася війна. А мій чоловік розвозив продукти на автомобілі. Він у цей час знаходився на блокпосту в Маріуполі.

Це просто диво, що йому вдалося вчасно звідти виїхати. Через 5-10 хвилин у цей блокпост влучив снаряд.

У березні ми виїхали за кордон. Побули там чотири місяці й повернулися в Запоріжжя. Найважче було стояти всю ніч на холоді на кордоні. У мого меншого сина була пневмонія. Добре, що йому не стало ще гірше і старші діти не захворіли. Багато було немовлят у візочках. Дуже шкода було діточок, які стояли на цьому холоді. Волонтери розносили ковдри. Пункти обігріву не дуже допомагали при такому натовпі. Важко було на це дивитися.

Ще одну ніч ми провели на вокзалі в Польщі. Близько тижня добиралися до кінцевого пункту. Нас прихистила сім’я німців. Ми місяць у них жили, вони дуже добре опікувалися нами. А от дорога була дуже важкою, тим паче з маленькими дітьми.

Психологічно дуже важко було. Протягом того шляху, що ми подолали, виїжджаючи з будинку, потім побувши за кордоном, повернувшись назад, у нас була затяжна депресія. Але ми потихеньку почали повертатися до життя. Хоч  зараз тут і прилітає, але якось тримаємося. 

У Запоріжжі живуть моя мама і родичі. Рідня мого чоловіка теж тут. Тому ми вирішили залишитися в цьому місті. Я в декретній відпустці, а чоловік підробляє. Грошей вистачає лише заплатити за житло, яке винаймаємо, і за комунальні послуги. Виручає гуманітарна допомога. У село повернутися не можемо, бо через дорогу від нашої хати прилетів снаряд – у нашому будинку вилетіли вікна й двері. Там немає ані світла, ані води, ані зв'язку, ані Інтернету. 

Вражає, який у нас сильний народ. Намагаємося один одному допомагати. Наші волонтери всі згуртувалися. І за кордоном нам багато людей допомагало. 

Сподіваюся, що війна дуже скоро закінчиться. Україна переможе, відбудується, відновиться. Усе буде добре. Матимемо багато робочих місць. Діти отримуватимуть хорошу освіту. Їхнє щастя саме в Україні, а не за кордоном.