Українська художниця Ольга Wilson малює «душі» загиблих українців.

У нас немає його могили, хай буде ваш малюнок!

«11 березня наш тато помер у Маріуполі. Батькові було 73. Ми всією сім'єю живемо у Дніпрі, а тато останніми роками жив у Маріуполі. У перший день війни він прийшов до Військкомату добровольцем, записуватись до Тероборони. Його м'яко відправили додому. Тоді він почав шукати гучномовець, щоб їздити містом своєю машиною і кричати "Смерть окупантам" або типу того. Гучномовець не знайшовся.

Виїжджати з Маріуполя він категорично не хотів, казав, що скоро все закінчиться, а йому незабаром на дачі помідори садити.

А 1 березня з ним зник зв'язок. І з усіма знайомими теж... Тільки 11 березня зв'язок з'явився. Але не з татом, у цей день тата не стало. Ми дізналися, що вони кілька днів приходили до 10-ї ранку до Драмтеатру, бо була надія на гуманітарні коридори. Але коридори зривалися, їх обстрілювали російські війська. Постійні артобстріли та бомбардування, і в тата не витримало серце.

За два дні до відходу йому стало погано, але не було жодної можливості звернутися до лікаря, дістати ліки. І він просто впав та помер. Людина, яка була сильніша за всіх нас. Через війну помер.

Його поховали на подвір'ї будинку. Була надія, що зможемо перепоховати після війни, але тепер невідомо.

А дачу його розбомбили авіаударом, у під'їзд потрапила ракета. Нічого не лишилося.

Це така дірка та біль у серці, що неможливо передати.

Щороку тато наприкінці травня приїжджав до нас у гості на кілька днів. І ми досі на нього чекаємо. Уся родина – мама, я, сестра, дві онуки та онук. Ми чекаємо і не віримо, що його більше не буде.

Чоловік з великої літери, сильна та чесна Людина – такий мій тато! Він навчив нас усьому!

Ольга, будь ласка, намалюйте малюнок! У нас немає його могили, хай буде ваш малюнок! Дуже прошу!!!»