Щоб вижити, нам треба вміти швидко спускатися до підвалу, на три метри під землю. Ці навички я з трьома дітьми відточую вже три роки.
Ми живемо на околиці, а тут ніколи не буває тихо. І вибухало, і земля тремтіла. Було дуже страшно. Діти абсолютно не спали – їх нічим не можна було заспокоїти.
Стіни нашого будинку посікло осколками, вибило шибки. Від вибухової хвилі будинок тріснув і може впасти. Але в нас немає виходу – нам нікуди їхати і нікуди діватися. Тому й живемо в такому будинку.
У сусідній Миколаївці теж зруйновано багато будинків, є загиблі та поранені. Багато хто поїхав.
Невідомо, що буде далі. Зараз усе тихо та спокійно, а через секунду можуть почати стріляти.
Поки тихо, старші діти наводять лад у дворі й хочуть облаштувати дитячий майданчик. Головне, щоб усе це вціліло.