Я з міста Комсомольське (зараз Кальміуське). Працював на підприємстві «Комсомольське рудоуправління». Війна 2014 року застала мене на цьому підприємстві. У 2017 році у момент втрати контролю українських власників над активами я переїхав до Маріуполя і влаштувався на «Азовсталь».

24 лютого 2022 року, коли розпочалася повномасштабна війна, я жив у мікрорайоні Східний. Поряд з моїм будинком прилетіли «Гради»: постраждала моя машина, було пробите лобове скло, але вона залишилась на ходу.

Після того я переїхав до брата в район Черемушок. Він поїхав одразу до Кривого Рогу і пропонував мені, але я подумав, що бойові дії будуть тривати недовго і відмовився. Але четвертого березня, після того як «Гради» вдарили уже і в район Черемушок, я кілька годин блукав містом, поки через нашого колегу не дізнався, що можна потрапити на «Азовсталь». Там були сховища, і я бачив, що там були міцні споруди, в яких можна сховатися.

Нас поселили у бомбосховище локомотивного депо. Там перебували окремо цивільні, окремо військові. Нас, цивільних, там було 30 осіб. 14 березня нас переселили у бомбосховище конвекторного цеху, де ми виживали. Там уже нас було 80 людей.

Ми вели журнал, де всіх записували. Як звільнять «Азовсталь», можливо, його знайдуть. Ми їли один раз на день. Ходили по офісах, збирали все, що було їстівним: чай, каву, цукор, макарони.

22 березня у наше бомбосховище влучила ракета, було троє поранених. В одного чоловіка сильно пошкодило ступню і пальці на руці. Один чоловік, якого всі називали Женя Пельмень, ризикуючи життям, через усе місто відвіз поранених у єдину на той час діючу лікарню на звичайній цивільній машині. У місті тоді йшли бої і цей вчинок заслуговує на повагу.

23 березня знову влучила ракета у те ж саме місце, на щастя обійшлося без поранених. І в цей же день прийшли наші солдати і сказали, що їх будуть вибивати всіма можливими засобами. Вони звільнили від завалів проїзди, тому можна було виїхати із міста. І я виїхав. З 23 на 24 березня я переночував у Бердянську і виїхав у бік Запоріжжя. А після того доїхав до Кривого Рогу.

Шок у мене був, коли було перше влучання ракети у бомбосховище. Я перебував тоді на вулиці поряд з ним. Ми на мангалі гріли воду на чай. Я думав, що бомбосховища просто вже немає, але влучання було у вхід, тому було лише троє поранених.

Я думав, що наслідки будуть набагато гіршими. Взагалі до обстрілів я був морально готовим, тому що потрапляв під них ще у 2015 році.

Після цих подій ми з моєю дівчиною перестали спати, у нас проблеми з концентрацією уваги і взагалі важкий стресовий стан.