Я працював лікарем-кардіологом в Маріуполі. На початку війни я ходив на роботу. Вже були обстріли. Місто оточили росіяни за три дні. Ми з дружиною переїхали до батьків у Сартану. Там також були обстріли. Там були зруйновані будинки.

У перші дні війни там були жертви серед мирного населення. Я бачив наслідки власними очима. Будівлі стояли зруйнованими, були обірвані лінії електромереж. Після цього ми повернулись у Маріуполь та жили у друзів. Не було світла, води й газу. У нас були сірники, свічки, запаси води. Воду я набирав у джерелі у парку. З міста виїжджав на власному авто. З собою забрав батьків.

Росіяни оглядали речі, питали, що ми веземо. Я просив дружину не дивитись по сторонах, щоб не бачити загиблих військових на трасі. 

Я з дружиною виїхав до сина в Київ. Все залишив у Маріуполі. У моїй квартирі зараз живуть чужі люди. Я сподіваюсь, що скоро війна закінчиться. Сподіваюсь, що повернусь в Маріуполь, побачусь з близькими та колегами.