У Пологах було важко з продуктами та ліками. Моя донька мені все передавала із Запоріжжя. Окупанти знищували місто. Я постійно бігала в підвал. Пам’ятаю, як будила маму посеред ночі, бо почався обстріл. Ми з нею бігли до підвалу, а перед нами - котик. Він також був дуже наляканий та хотів жити. Так тривало до восьмого квітня. Обстріли були дуже сильні. Я сподівалась, що росіяни підуть назад, що все зупиниться. Найбільше мене шокувало, що гинуть діти. В Пологах окупанти шукали молодих дівчат. Це був жах.

Багато самотніх пенсіонерів виживали наодинці. Вони були просто покинуті. 

Коли ми виїжджали, я не могла розлучитись з будинком. Дивилась на нього і не могла повірити, що залишаю рідний дім. Коли я побачила наших ЗСУ, не могла нарадуватись. Зараз живу в Кіровоградській області. Дуже хочу додому.