Гавенко Кирило, 9 клас
Фруктівський ліцей Новенської сільської ради Запорізької області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Карнаух Тетяна Сергіївна

Моя Україна майбутнього

Україна… У цьому слові донедавна відчувався щебет пташок, легкий подих вітру, плескіт хвиль Азовського моря, радість на обличчі перехожих, гуркіт автівок… Так було колись. До війни. Таким було моє мирне життя…

Чи уявляв я колись, що все це зміниться на понівечені дороги, ракети, танки, окупантів? Говорять, що юнаки повинні бути мужніми і приховувати свої сльози… А я плакав… плакав від розпачу і болю, коли побачив, як гіркі сльози течуть по обличчю мами. Вона їх приховувала від нас, своїх дітей, ідучи кудись в іншу кімнату. Моє серце розривалось на шматки, коли я розумів, як їй боляче, як вона тримається заради своєї родини, навіть намагається посміхнутися, щоб хоч якось заспокоїти інших.

Намагається, але відтоді вираз її обличчя змінився.

Попри всі негаразди я продовжую вірити! Щоночі мені сниться один і той же сон: Данія залишається лише у моїх спогадах, а я живу в Україні! Яка вона, моя Батьківщина, запитаєте ви? Вільна, незалежна, нескорена, квітуча!

Я довго думав над тим, що для мене означає слово “мир”... Мабуть, не варто вигадувати щось нове, бо мирне життя - це те життя, яке було у мене до війни, до того страшного дня - 24 лютого. Чесно, кращого навіть не треба… просто нехай повернеться!

У своїх мріях бачу, як після перемоги повертаюсь до рідної домівки, де мені знайомий кожен куточок. Я впаду на коліна і поцілую нашу землю… Нашу, українську! Її пахощі відчуваю і тут, на чужині. Підніму очі до самісінького неба і просто вдихну його чистий, ні на що не схожий аромат.

Наше небо випромінюватиме дух свободи і перемоги! Думаю, що сліз у цей момент не стримуватиму, але всі мене зрозуміють… кожен українець буде плакати від радості. Я обійму свою бабусю і татка, які увесь цей час знаходились в окупації… і знову душа моя не стримує сліз… Ні, ви не думайте, що я слабкий…Ні! Сильний! Дуже сильний! Але… у цей момент сльози стануть очищенням від усього, що пережила моя родина, що пережив увесь український народ. Це - прояв людяності, щастя, щирості.

Моя Україна майбутнього - це держава, яка назавжди залишилась незламною. Так, їй буде важко, оскільки довгі роки знадобляться нам для її відбудови, але ми витримаємо. Ми цінуватимемо це життя вже по - іншому. Знову щебетатимуть пташечки, заколосяться ниви, посміхнуться люди. Ми вистоїмо! Ми житимемо! Ми мріятимемо!

Моя Україна буде квітнути і процвітати! Єдине, що бентежить мою душу - це ціна, яку мій народ платить за своє майбутнє. Скільки матерів назавжди одягли чорні хустини? Скільки дівчат оповили своє серце тугою і жалобою? Скільки жінок втратили надійне плече підтримки? Скільки дітей ніколи не скажуть слова “тато”?

Так будується моя Батьківщина, на жаль. Так ми виборюємо своє право жити в майбутньому. Україна була, є і буде! Попри все!