Літо Тимофій, 8 клас
Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів -заклад дошкільної освіти № 5 Тростянецької міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Таран Анжеліка Володимирівна

Війна. Моя історія

Війна… Навіть уявити не міг, що у ХХІ столітті стану свідком звірств, які чинять на нашій землі російські завойовники.

Так, від побаченого й пережитого я подорослішав буквально за декілька днів. Пам’ятаю: прокинувся о шостій годині ранку від того, що мої батьки в паніці збирали речі. І щось спонукало увімкнути новини. Те, що я почув з екрану телевізора: «Уводиться воєнний стан в Україні», «Російські війська йдуть на столицю», «Азовсталь» тримає оборону Маріуполя», – шокувало. Події розгорталися так, що це було схоже на початок чогось жахливого. До останнього не вірилося, що війна, не іграшкова, із друзями в комп’ютері, а справжня. Перше відчуття – страх. Але не той, коли впав із велосипеда, боляче забився і вдруге сідати за руль страшно. Переповнював страх за власне життя, переживання за рідних і близьких, друзів. Ось так, одним днем, обірвалися мрії, рухнули плани, мовби світ під ногами розколовся навпіл.

Але найжахливіше було попереду,бо наше місто, Тростянець Сумської області, з перших днів російського вторгнення опинилося в окупації. Ми почувалися відокремленими від усього світу: не було світла, зв’язку, не працювали магазини. Через три тижні страхів та щоденних бомбардувань від артилерійських снарядів батьки вирішили виїжджати з міста «зеленим» коридором. Та цей «зелений», насправді, виявився «червоним». Довелося пережити принизливі обшуки росіян на блокпостах, що стояли на виїзді з міста. На нас наводили дула автоматів, танків, відбирали мобільні телефони, і все це відбувалося під прицільним поглядом снайперів. Вісім годин у черзі з невідомістю… Тоді я востаннє побачив однокласницю, яка присіла від вибухів на землю, обнявши молодшого брата.

Непростою була дорога: їхали з однією думкою – вижити. І ось, нарешті, ми у безпеці. Кожного дня молилися за знайомих, друзів, які залишилися там, у пеклі. Дізнавшись про звільнення міста, не роздумуючи, вирішили повертатися назад. Від побаченого сльози наверталися на очі. Що з тобою зробили, ці нелюди! Рідна колиска, де до болю знайоме кожне деревце, будівлі – тепер потрощене. Перлина Слобожанщини, як за мирних часів називали місто численні туристи, було майже наполовину зруйноване. Мені так захотілося помститися цим варварам за скоєне!

Ще довго здригався від кожного потужного звуку. Та час лікує. Надихнувшись подвигами наших захисників на фронті, вирішив спробувати свої сили й записався на гурток патріотичного виховання молоді – «Джура». Ми із друзями не тільки вивчаємо традиції та історію героїчного минулого, проходимо козацький вишкіл; також організовуємо цікаві зустрічі із сучасними «кіборгами», військовими, які воювали на Сході України з 2014 року, бійцями територіальної оборони, волонтерами. Слухаючи їхні розповіді, ще раз упевнюєшся в тому, що тільки разом, єдиним фронтом зможемо перебороти ворога.

Переосмислюючи у сучасному значенні слово «джура», для мене це значить - бути готовим до захисту Батьківщини. Тож у майбутньому я хочу стати професійним військовим. А ще додам до сказаного: ми обрали нову назву для нашого рою – «Хвиля». Для нас - символічний вибір. Адже молоде покоління змиває пережитки радянської влади, будує й утверджує нову Україну. Як свого часу наш земляк, письменник-модерніст Микола Хвильовий, боровся із «совєцькою» системою.

У тяжкий для країни час школярі нашого закладу не стоять осторонь: плетуть сітки, виготовляють смаколики, патріотичні сувеніри, обереги для захисників. Неодноразово організовували спортивні забіги, ярмарки, щоб виручені від продажу кошти передати захисникам на закупівлю дронів. Тобто, у кожної людини сьогодні свій фронт. А всі разом наближаємо найдорожче – Перемогу.

Я гордий ім’ям УКРАЇНЕЦЬ. Пишаюсь синьо-жовтим прапором. Широко розкинулися золоті лани пшениці під неозорим синім небом. Із діда-прадіда доводилося українцям захищати рідну землю від нескінченних ворогів. Вірю, що прийде час, коли не буде чути звуків сирен і розривів ракет. І Україна відродиться із попелу, як той птах Фенікс. І буде ще кращою, багатшою, сильнішою. Цитуючи слова І.Багряного, з гордістю промовляю: «Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами…»