Кожедуб Нонна, 10 клас
Ірпінський академічний ліцей НУБіП України
Вчитель, що надихнув на написання есе: Лук’янченко Лариса Володимирівна

Моя Україна майбутнього

Я бачу Україну майбутнього сильною.

Вона поранена, продірявлена ворожими кулями, латана мільйонами мрій і надій, але сильна. Вона витримає всі негаразди, усі нещастя, які випали на її долю, і вистоїть. Обов’язково!

Моя Україна майбутнього плаче.

Вона заливається сльозами, тоне у криках і жалібних стогонах. Мою Україну огортає туга і жаль. Вона сумує. Ллє сльози за усіма загиблими, пораненими, зниклими. За тими, хто не повернеться додому, не обійме рідних, за тими, кого більше немає.

Але крізь сльози моя Україна сміється!

Вона усміхається. Тим, хто вижив, хто повернувся в рідну домівку, хто вирішив допомагати заради кращої мети. Моя Україна усміхається тим, хто не втік, хто не здався під ворожим натиском ракет, хто просто живий. І тим, хто в обличчя війні попри все усміхався.

Моя Україна майбутнього працює. Вона стікає кров’ю, здирає мозолі, зціплює зуби і робить усе заради тих, хто в неї вірить. Хто нею пишається навіть в годину скрути. І заради них вона йде до кінця.

Моя Україна майбутнього навчається.

Вона не спить ночами, з головою пірнає в озеро знань, знаючи, що перед нею океан. Знаючи, що дно далеко, і можна не виплисти. Знаючи, що один необачний крок – і вона піде на дно. А моя Україна пірнає.

Моя Україна майбутнього розумна.

Вона знає історію, ніколи не забуває минуле, тягнеться до коріння. Моя Україна вчиться на помилках, руйнує систему, стереотипи, кордони можливого. Вона знає, чого хоче, а чому потрібно запобігти. І моя Україна гуртує тих, хто готовий до звершень.

Я бачу Україну майбутнього сильною. Тому що впродовж віків вона такою була, є зараз, і такою буде. Завжди. Бо Україна – це не просто шмат землі. Україна – це люди!

І ми гідні творити її майбутнє.