Життя розділилось на до і після. Щаслива родина в мальовничому селищі на кордоні з росією 24.02.2022 проснулась від гуркоту, вибухів, свисту. Саме через нас  летіли літаки, ракети, гатила артилерія по Україні. Цей день почався рано, бо вже все горіло, взривалося і диміло навколо. Перше, що ми зробили, це звільнили підвал і зробили там прихисток. Закупили крупи, воду, муку, ліки на перший випадок. Сину було тоді 11 років, він трохи зрадів, що не треба йти в школу, а потім до нього почало доходити.

Найстрашніше, коли у жовтні 2022 у сина на фоні постійного стресу почалась епілепсія. Ми були ВПО в чужому місті,  

викликали швидку і молилися, щоб лікарі врятували нашого хлопчика.

Страшно і за батьків, адже їм по 70, вони вже не можуть самостійно приймати рішення, передвигатися.

Всі, хто знаходиться в зоні бойових дій, стикаються з психологічними проблемами. Лякає невідомість, проблема у відповідальності за прийняте рішення залишатися в селищі і працювати.

Протягом перших кількох місяців були проблеми відсутності хліба, не було дріжджів, тому пекли з прісного тіста.

Протягом перших днів закрилися банки, аптеки, магазини, заклади, організації, настав колапс.