Федоров Михайло, 15 років, КЗ “ Малорогозянський ліцей”, с.Мала Рогозянка

Есе «Один день»

Я вважаю, що краще миру на землі нічого і бути не може. Одного дня я почув, що на сході України почався військовий конфлікт. Мені це видалося дуже дивним. Я бачив та чув про війну тільки з фільмів, з розповідей старших.

Влітку 2014 року я мав їхати з мамою до Полтави, гостювати у сестри. Саме в той день я зрозумів та усвідомив для себе, що розпочалась війна.

Їдучи в потязі і дивлячись у вікно, я бачив ешелони з військовою бойовою технікою ,а саме: машини, бронетранспортери класу БМП, танки та броньовики зі станковими кулеметами.  

На Київському вокзалі в Полтаві, зійшовши з потяга, ми почули якийсь шелест. Це був дуже дивний звук десь угорі. Коли ми підняли голови, то побачили декілька військових літаків. Всі люди притихли і, затамувавши подих, дивилися в небо. На їх обличчях можна побачити страх. Це було моє перше усвідомлення того, що світ не буде для мене таким, яким він був раніше. Війна... Це страшне слово неначе застигло у повітрі над нами разом з тими літаками.

Сім років вже пройшло з того часу. Ми всі ці роки живемо в стані тривоги, в якійсь постійній недомовленості, що ж буде завтра. За ці сім років я багато чого усвідомив.

Слухаючи розповіді товаришів та рідних, які прийшли з зони АТО, я хочу сказати, що не тільки наш народ, а й будь-який не заслуговує на таке жахіття, яке прийшло на нашу землю.

Я ще підліток, але я розумію, що війна і військові конфлікти не виникають на порожньому місці. Як правило, вона виникає тому, що народи і їх політики не можуть про щось домовитися мирно. Вона виникає тому, що хтось ставить свої інтереси вище інтересів інших людей і не хоче поступатися. А воюють зараз ні в чому чому не винні люди. Найстрашніше те, що батьки отримують звістки про смерть своїх синів і дочок. Страшно й те, що молоді люди повертаються додому каліками. Вони повертаються додому зі скаліченими душами. 

Це - нонсенс. У цивілізованому світі не може бути такого явища, як війна. У світі, де людьми створюється штучний інтелект, неможливість про щось домовитися мирно, має вигляд повного абсурду і безглуздя. 

Кожного дня, переглядаючи по телебаченню чи у Гуглі стрічки новин, я надіюся побачити звістку про те, що конфлікт вирішено і всі воєнні дії припиняться.  Адже війна -це скалічений душі людей, жах, голод, втрати, демографічні проблеми. 

Звичайно, я знав, що війна - це негативне явище. Але вона була колись давно. Я бачив це з екранів телевізорів, переглядаючи фільми про Другу світову війну. Я захоплювався бійцями, які воювали проти нацистів. Я також знав, що у світі в різних країнах спалахують якісь військові конфлікти, перевороти, але це було далеко від мене.

А зараз вже я повністю усвідомив, що війна поруч і, що це - потворне явище. 

Страшним є те, що люди не пам'ятають уроків історії. В кожному тисячолітті, в кожному столітті точилася війна. На жаль, ніхто не робить висновки. Все забувається, і на світовій арені знову з'являється країна-агресор. Війни будуть точитися до того часу, доки на генному рівні людство не зрозуміє, що це жах.

Мир на землі - це дар, який ні з чим не зрівняти. За нього віддавали життя наші предки. Нам необхідно зберегти його для нащадків. Хіба так багато потрібно людині для щастя? Повна безпека та впевненість у завтрашньому дні.

Для мене мир на землі - це спокійно прокидатися вранці, збиратися до школи, після уроків забігати на хвильку до бабусі, щоб провідати. Це також спокійна сімейна вечеря, коли ми всі разом обговорюємо наш день. А ще, це - лягати увечері спати і мріяти про вступ і навчання у ВНЗі, який я для себе обрав.

Ситуація на сході нашої країни змусила мене задуматися над тим, що моє життя прекрасне. Це звичайне життя дитини - підлітка. Але воно мені подобається, бо в ньому панує мир. На мою думку, прагнення миру - всесвітнє. 

Мир неможливий доти, доки кожен не віднайде мир у своїй душі, доки не визначиться з духовними цінностями, доки не стане терплячим до інших людей. Якщо ми зможемо знайти гармонію з собою, то зможемо і збудувати добрий безпечний світ для всіх людей.