Ми живемо в найнебезпечнішому районі Донецька, Петровському. Будинки зруйновані, а швидкі не доїжджають. Збираємо «урожай» з гільз і осколків снарядів щодня. Один пролетів за метр від мене і впав у город. Зібрали ми і те, що позалітало нам у вікна.

Ми знаємо, що таке війна, не з чуток. Від обстрілів у нас одну кімнату взагалі винесло, вона зараз нежитлова. У вікні досі стирчить застрягла куля.

Найбільше я турбуюся про дітей, особливо коли дітвора повертається зі школи – і починаються обстріли. Хоча діти вже знають, як треба поводитися, коли стріляють.

У дев'ятирічного сина Вови через обстріли поновилися напади епілепсії.

Три з половиною роки він перебував у стійкій ремісії, але дитяча психіка не витримала напруги. Останній напад був дуже важкий, до того ж він трапився уві сні. Швидка допомога так і не приїхала, хвору дитину з дому вночі виносили на руках.

До лікарні його довіз хрещений. Поки довезли – Вова вже повністю знепритомнів. Тоді його врятували, але тепер без приймання ліків не обходиться ні дня. Лікарі кажуть, що якщо регулярно та щодня давати препарати, то дитина переросте цю хворобу.