Під час обстрілів Антоніна Михайлівна сподівалася на долю та вирішила, що врятувати її може лише Бог. Тому молилася перед єдиною в домі іконою.

Коли почалася війна, я навчилася молитися. У мене над ліжком давно висить ікона, я вставала перед нею на коліна та читала молитву. Коли обстрілювали, це було дуже страшно та непередбачувано. Я ховалась і в кутках, і під ліжком, але я так гадаю, що рятувала мене ікона.

Перші два роки у нас часто світло вимикалося, води не було. Ну, виходили зі становища, пристосовувалися, допомагали один одному, якось вижили. Продуктами нам допомагав Фонд Ріната Ахметова, то була дуже хороша підтримка.

Мрію лише про мирне життя та здоров'я. Багатства я не хочу, тільки миру та здоров'я, а більше мені нічого не треба.