Я з Березнегуватого, мені 33 роки. Життя до війни було хороше. Я не вірив, що таке може бути, - коли сказали, що війна я думав, що це на три дні. Не думав, що все настільки затягнеться.

У нас не було поставок продуктів в магазини, десь тижня два був дефіцит прямо всього.

Найважче переживав за сім’ю свою, коли біля Снігурівки окупація була. Російські війська ходили на Баштанку повз Березнегуватого, і я боявся, щоб до нас не прийшли.

Ми як біженці переїхали, бо там - постійні бойові дії, постійно прилітають ракети в наше селище.

У жінки на цьому фоні оніміло пів лиця. Їздили до лікарів – кажуть, що нерв не защемило. Ну, з часом вже легше стало.

Ми виїжджали польовими дорогами на Миколаїв, а звідти - в сторону Одеси, і зараз ми в Одесі.

Засуджую руських за їх мовчання: вони нічого не зробили для того, щоб війна закінчилася. 

Думаю, що війна закінчиться перемогою України. Головне - щоб з мінімальними жертвами.

Очікую, що майбутнє буде кращим, ніж було до війни. Від нас ніхто не відвернувся. Всі допомагають, після перемоги всі будуть знати, хто така Україна. Будуть співпрацювати з нами, і буде все краще і краще.