Я з села Лебедин. 24 лютого у мене посипались вікна від вибухової хвилі. Було дуже страшно. Я це запам’ятаю назавжди. 

Поїхала до дочки у Харків - мені так було спокійніше, там навіть була гаряча вода. А зараз вони приїхали до мене. Допомагаємо самі собі. У нас немає гуманітарної допомоги, підтримки ні від кого немає. 

Війна вплинула на всіх, важко сподіватись на краще. Мій син живе в Києві, у нього двоє дітей. Заробляє як може. Всі зараз виживають.

Я думаю, що скоро настане мир. Я сподіваюсь на перемогу. Хочеться все це забути, як страшний сон.