Війна почалась для Тетяни в 2014 році – з анексії Криму, де тоді вона проживала разом з чоловіком. Коли в 2024 році в Житомирі пролунали перші вибухи, Тетяна вже знала, що робити – жінка почала пекти хліб і облаштовувати побут під нові воєнні реалії. Вдруге втратити дім Тетяна не хотіла – рішення залишатися в Україні було однозначним. Як і бажання бути дотичною до захисту держави. Тому Тетяна долучилася до волонтерського центру «Нескорені україночки», де разом з однодумицями плете маскувальні сітки та вчить українську мову.