Ми з Харкова. В мене чоловік і двоє дітей, двадцяти і тринадцяти років. Ми були в Харкові з початку війни. Пережили тут тиждень бомбардувань і після авіанальоту вирішили виїхати до Полтави - там чоловік працює. Там були рік, донька там вийшла заміж, їй вже скоро народжувати. Зараз повернулися до Харкова - в мене є свій невеличкий бізнес. Ми його поновили, так що живемо і працюємо.

Труднощі були тільки психологічні. Я дуже боялася і переживала за родину: як ми виберемося? Чи доїдемо? - Бо ми їхали по дорозі, яка прострілювалася.

Було підірване приміщення СБУ, але ми встигли виїхати до обстрілу, тому доїхали без проблем.

В Полтаві нам дуже допомагали і громадські організації, і Фонд Ріната Ахметова. Протягом восьми місяців ми отримували на сім’ю гуманітарну підтримку від Ріната Ахметова. Чоловік працював у Полтаві, у нього там була квартира. Тому з житлом також проблем не було.

Я до цих пір не можу собі в голові вкласти, що росія напала на Україну. Це, мабуть, найважчий тягар, тому що майже у кожного є родичі і в росії і в білорусі. Важко це все прийняти. 

Я думаю, що до кінця року Україна буде без загарбників, і ми навіть Крим звільнимо. З таким патріотизмом, який є в наших хлопців воєнних і в людей загалом, то ми точно переможемо.

Зараз хочеться тільки миру. А потім будемо відбудовувати все, що зруйновано.