Ми жили в Донецькій області в селі Новомихайлівка. Була робота, діти вчилися в школі, було все добре. Мені 38 років.

Я була на добовому чергуванні. До мене на роботу прийшли мої діти і сказали, що до сусіда попало, і що почалася війна.

Не було хліба. Ну, якось викручувалися. Була мука, пекли хліб. Найважче - готувати їжу під обстрілами, ходити на роботу під обстрілами.

Нас в підвалі було багато, і ми разом готували їжу. Підтримували один одного, стареньким людям годували, вони нам дякували що ми їх не кинули. 

В мене два випускники. Один дев’ятикласник, другий – в одинадцятому. Тому ми виїхали, зараз перебуваємо у Дніпропетровській області, село Голубівка. Вже тут ми три місяці. 

Хочеться, щоб по скоріше війна закінчилась. Я думаю, після війни все буде добре. Будемо далі жити.