Штойко Вікторія, 2 курс, ВСП "Ладижинський фаховий коледж" Вінницького Національного аграрного університету

Вчитель, що надихнув на написання есе - Асауленко Любав Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Україна - край багатої історії, неповторних традицій та звичаїв, милозвучної мови,  родючих земель , неймовірно смачної їжі, красивої природи… Найкраще і найголовніше в цій країні - це люди. Саме вони відрізняються від інших націй своєю працьовитістю, добротою, щирістю, щедрістю та стійкістю. Скільки спроб було зруйнувати Україну та винищити її населення, але ніхто і ніколи не зміг цього зробити.

Кожного разу після важкого падіння український народ піднімався та з новими силами ставав ще міцнішим та стійкішим і, зберігаючи сили, продовжував боротьбу за самостійність та незалежність.

Україна – моя Батьківщина, це край, де я народилася та живу, і як багато всього можна про неї розповісти. Україна - це вишиванка і червона  калина, це Тарас Шевченко і Леся Українка, це борщ, вареники, сало… Я пишаюся тим , що проживаю та виросла саме тут, адже для мене Україна – це не лише позначка на карті Європи, а це - частинка моєї душі.

Війна – одна з найстрашніших подій, що може статися. Це завжди біль, смерть, сльози, трагедія, страждання…

Війна завжди приносить горе в країни та сім’ї і завдає не лише матеріальні збитки, а й духовний біль.  Це страшне горе руйнує все: міста, сім’ї, країни.

Говорять, що в темні часи дуже добре видно світлих людей, і я вважаю, що це щира правда. В умовах війни велика кількість людей групується та допомагає одне одному переживати ці події. Ці моменти доводять, що навіть у найгірший час людяність може не згасати, а наповнювати людей. Війна має бути тим, що люди повинні щосили уникати, адже мир та життя – найголовніша людська цінність.

Війна та Україна. Ніколи ніхто не міг і уявити, що ці слова колись будуть знову стояти поруч, але, на жаль, це сталося. Майже у всіх країнах світу війна залишилась у минулому, але для України – це реальність у 21 столітті.

Перші дні повномасштабного вторгнення я згадую  як кошмарний сон. Страшні вибухи, голосні сирени, постійний моніторинг новин, нерозуміння ситуації і біль. Дивлячись новини, важко було усвідомити, що це не кадри із фільмів про війну, а наша реальність.

Мій шлях війни розпочався із звичайних, але таких важливих речей. Плетіння маскувальних сіток, приготування їжі, яка згодом відправлялася до ЗСУ, виготовлення окопних свічок, допомога біженцям, які приїжджали до нас в село. Це допомагало відволікатися і не давало поганим думкам повністю затьмарити розум.

А також це давало мені відчуття, що я не стою осторонь, а роблю все можливе, для допомоги іншим. Відчуття того, що я потрібна.

Одним із найприємніших для мене факторів стало те, наскільки ми, українці, вміємо єднатися у критичні моменти. Одним із прикладів можу навести те, як ми допомагали біженцям: їх до нас у село приїхало немало, хтось на постійне проживання, адже повертатися вже не було куди, а хтось тимчасово, згодом переїжджаючи в інші міста або закордон. Їх поселяли в нашій школі. А ми – небайдужі учні, робили все можливе, аби хоч трішки полегшити їх стан: приносили одяг, готували їжу, були аніматорами для їхніх дітей, щоб хоч якось відвернути їх увагу від страшних подій. І головне - ми робили це все разом, як одне ціле: підтримували один одного та давали зрозуміти, що ми єдині.

 Згодом всі ці дії стали невід’ємною частиною нашого життя під час війни.

І ось скоро буде уже  1000 днів того, як росіяни напали на нашу Неньку-Україну… Ці 1000 днів стали періодом глибоких особистих переосмислень. Ми втратили тисячі життів і ніколи не забудемо про це. Війна змінила мене як людину. Я почала бачити радість у таких простих речах, які раніше були для мене абсолютно звичайними.

Наприклад, провести хоча б день із своїм батьком, який захищає нас від окупантів, спати вночі без повітряної тривоги, просто бачити чисте небо над нашою країною…

Мій шлях війни - це шлях страху, надії та незламної віри в краще майбутнє. І я впевнена, що цей шлях приведе нас до Перемоги. Адже ми боролися, боремось і будемо боротися до кінця, бо саме ми стоїмо на боці правди та свободи. Ми – Україна, і наша нація незламна!