Мені 69 років. Я ще роблю, і у війну працював у Снігурівці у водоканалі. Зробив операцію на очах - гроші позичив, треба віддавати. Живу у квартирі з жінкою. Трошки побило нам балкон. Зараз ховаємося, бо прилетіло дві великі ракети.

Нам спочатку десь півтора місяці ще пенсію платили, а потім перестали. Гроші якось перекидали та знімали в Херсоні. Скидали мінялам на картку, а вони потім нам давали готівку.

Ми людям возили воду трактором у кожен будинок, а качали її дизелем. Ліків відразу не було, а потім почали наші витягувати з-під поли й продавати. Купляли, а що робити? Їжу спочатку завозили з Баштанки - хліб, наприклад. А потім заборонили, закрили дорогу на Баштанку. Згодом росіяни дали дозвіл колаборантам, щоб вони їздили в Херсон, там купляли і тут продавали. Так і вижили. 

Окупанти відбирали все. У мене - тільки машину, а в деяких людей абсолютно все вигребли з хат. Це в тих, хто виїхав. Вивозили в Херсон, а звідти поштою відправляли додому і холодильники, і телевізори, і морозильні камери. 

Росіяни говорили: «Раз они уехали, значит, им ничего не надо». А в тих, хто тут залишився, машини й мотоцикли забирали, тільки квартири не чіпали. 

Воду ми не припиняли добувати: у нас дизелі були, ми по п'ять-шість бочок трактором розвозили по районах, навіть під обстрілами. А що робити? Наряд дають, треба везти. У нас був начальник, який вранці казав, кому куди везти. Особливо в суботу великі проблеми були, тому що всі збиралися, багато води треба було. А коли вже наші зайшли, то світло полагодили, вода пішла. Зараз і Інтернет є. Магазини відчинилися.  

Миру хочеться, а більше нічого. Щоб скоріше закінчилася війна.