Байдакова Анастасія, 17 років, КЗ “Пономаренківський ліцей Роганської селищної ради Харківського району Харківської області”, 11 клас

Есе "Один день"

Війна почалася для мене, коли я залишилась у своєї покійної прабабусі довше, ніж мала. Ця бабуся жила у невеликому місті Тульської області, у Росії. Мене відправляли до неї кожного літа приблизно на два тижні, але підозріло стало вже тоді, коли мене не забрали вчасно.

Усвідомила я, що почалася війна, коли мені про це сказали. Зрозуміла й те, що я залишилася в іншій країні без батьків, лише з бабусею та прабабусею. Чим більше дізнавалася про факти, тим ставало страшніше.

Я боялася, що можу залишитись сиротою в чужому краї. Мені було страшно перебувати в країні, яка втрутилась у справи України. Тоді з’явилася і моя ненависть до країни-чужини вперше.

Наприкінці літа мене поставили перед фактом: я йду до російської школи. Мої батьки ще деякий час залишались у Луганську, а потім потрапили до різних міст, де мали шукати нового життя для нашої родини. Мені ж довелося йти до нового закладу, де я не знала нікого, але мені дуже пощастило, що мене там добре прийняли. Напевно, саме для мене найважчим часом було перебування в іншій країні, коли в батьків були зовсім інші турботи й труднощі.

На щастя, через пів року справи нашої родини налагодились. Ми змогли об’єднатись, переїхавши до Харкова. Навіть пощастило одразу віддати мене до нової школи на Салтівці, де батьки винайняли квартиру. А потім батьки вирішили оселитися поблизу міста, придбавши будинок у Харківській області. Я думаю, нам дійсно пощастило у цій всій історії набагато більше, ніж іншим сім’ям, хоч і ми мали певні труднощі.

Мир для мене – світ без війни, без конфліктів. Я ненавиджу будь-які сварки, а коли вони виникають, мені стає трохи лячно.

Коли люди не ладять – це звичайна ситуація, вони просто намагаються порозумітися, але я проти того, щоб це призводило до бійок, озброєних конфліктів, війн. Жити в мирі має увесь світ і я дуже сподіваюсь, що колись усі люди позбавляться негативу й будуть жити в злагоді.