Мені 59 років, я з Дружківки. Дітей в мене немає, роботи немає. Моя квартира однокімнатна не постраждала. А от братові розбило хату. 

В перший день бахнуло так, що ми прокинулися. І було таке, що біля брата попало - сусіду руку відірвало. Страшне, що було!

Ми нікуди не виїжджали, весь час тут були. Ми в тому році таке пережили: світла не було, води не було, газу не було. Не було нічого, дуже було важко. На початку війни не було хліба. Магазини і аптеки не працювали, було дуже важко.

Той рік був такий, що взагалі не знала, що робити. Сиділа і плакала. Від вибухів було дуже страшно. Були і крики, і вже прощалися… Не можу про це говорити, вже плачу.

Скоріше б все закінчилося! Хочеться пожити в мирі, щоб тихо було.