Я зі своєю родиною мешкаю в Донецькій області, в зоні бойових дій, кожного дня чуємо прильоти, від вибухів у нас на вікнах потріскалось скло. Живемо скромно, ціни в Донецькій області шалені, на всьому економимо. Я маю інвалідність з дитинства, роботу втратила, не працюю, є донька 14 років, чоловік працює, але зарплата мінімальна, з нами мешкає мій батько інвалід 2 групи. Найбільш важким і шокуючим для нас це відчуття безпомічности. Спочатку війни для нас була цінність зберегти життя рідних людей. Ми постійно знаходимось в стані страху, тому я дуже сподіваюсь, що моя дитина отримає відчуття спокою. Під час війни ми стикнулися з гуманітарною катастрофою. Спочатку війни в нас позакривались всі аптеки та магазини, а коли відкрились ціни були шалені. Зараз ми не живемо, а виживаємо.

Моя дитина не була свідком травмуючих подій, але коли неподалік від нашого будинку прилетіла ракета, постраждали наші сусіди, від цього вибуху в нас повилітали шибки та потріскалось скло на вікнах. Цей жах вона не забуде ніколи, іноді ми спускаємось в підвал.