Кива Олександра, учениця 10 класу Гельмязівського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Гельмязівської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кобзаренко Валентина Григорівна

Моя Україна майбутнього

Моя Батьківщина – Україна, і я ніколи не шкодувала про те, що народилася саме тут. Пишаюсь тим, що можу називати себе українкою, мені подобається жити серед привітних, щирих, працелюбних людей, що мають у собі безмежну силу волі. Обожнюю свій народ за великий патріотизм, адже більшість українців ладні зробити будь-що заради щасливого майбутнього, готові боронити кордони рідної країни до останнього подиху.

Особливо це помітно зараз, коли триває повномасштабна війна.

Зараз моя незламна прекрасна Україна переживає важкі часи. Як фізично, так і морально нам усім складно, але, на жаль, ми не маємо якихось суперсил, щоб зупинити цю кляту війну. Та не слід опускати руки, зневірюватись, бо тільки з нашою допомогою Україна матиме хороше майбутнє. Я вірю, як справжня патріотка: ми обов’язково здолаємо всі перепони, які є зараз на нашому спільному шляху.

Я вважаю, що майбутнє тримається саме на теперішній молоді, адже саме вона є надією для країни. І це стосується не лише України, а й будь-якої іншої держави.

Попри військовий стан, школярі та студенти не припиняють здобувати якісну освіту, навіть якщо навчання відбувається онлайн. На інтернетних сайтах можна легко знайти матеріали освітніх ресурсів для навчання і розвитку молоді.

Є, на жаль, у цьому й величезний мінус: такі послуги в основному не безкоштовні, тому не кожен бажаючий має змогу користуватися ними. Вірю, що в майбутньому така освіта стане ще більш розвинутою і більш доступною.

Дуже хочу, щоб усі українці в майбутньому шанували культуру та традиції власної країни. Це дуже важливо – берегти і плекати коріння,  щоб виросла пишна крона. Як же гарно буде, коли найкращим святковим одягом будуть не імпортні шмотки (нащо гоноритися чужим?), а наші традиційні вишиванки! Можна в такому ж дусі говорити багато про що, хоч, чесно кажучи, під час війни багато хто поміняв свої погляди й повернувся обличчям до народних джерел.

До прикладу, багатьом сучасна ситуація дала великий поштовх до позитивних змін, особливо в питанні мови. Але хіба ж такою ціною треба навертати людей до справжніх цінностей?

Я радію, що живу в тому районі України, де всі розмовляють українською. Хоча й тут інколи зустрічаються такі, що послуговуються мовою держави-агресора. І мені дуже прикро за осіб, які не хочуть відмовитися від мови окупанта. Розумію, може, й складно так одразу заговорити українською, але дехто хоча б намагається, а декому – «какая разніца».

Вірю, що у майбутньому ми зможемо викоренити все, що пов’язане з росією.

Мені подобається, що тепер випускники будуть складати національний мультимедійний тест обов’язково з історією України. Кожен громадянин, кожна громадянка мають знати історію власної держави, бо інакше не можна. Я б запровадила у майбутньому спеціальний тест на громадянство для перевірки знань з державної мови та історії. Це те ж саме коріння, яке маємо берегти і плекати.

Війна облягла нашу рідну Україну, наче грозова хмара. Але найстрашніша гроза врешті-решт закінчується. Вірю, що це жахіття скоро мине і діти більше не будуть сумувати за батьками, які пішли боронити державу. Вірю, що кожна родина матиме радісне й безтурботне життя у вільній незалежній країні.

Так хочеться нарешті сказати два найзаповітніших слова: «Ми перемогли!» Хочеться, щоб мир запанував на українських просторах. Для мене мир – це повага людей і держав до чужої культури, віри, способу життя, політичних поглядів, мови, традицій… Це коли в тебе немає страху за власне життя й життя рідних людей і ти не боїшся, що  будь-яка мить може стати для тебе останньою.

Я так чекаю перемогу. Це буде найкраще свято. А відзначаючи його, я б хотіла об’їхати всю Україну, познайомитись і подружитися з різними людьми. Особливо хочеться знову опинитися в українському Криму й зустрітися зі своєю любою хрещеною, яку не бачила вже чотири роки.

Усі наші мрії здійснюються, якщо прагнути цього і не сидіти склавши руки. Україна починається з нас, саме ми – її майбутнє.