Мартиш Євгенія

КЗ «ОЗЗСО «Сузір’я» Оріхівської міської ради

Війна… Страх, розпач, сльози, тисячі понівечених доль, страждання та біль…

Війна… Вона торкнулась усіх та залишила чималий слід у душі кожного українця. Адже ніхто не відчуває себе в безпеці.

Мені тільки виповнилося сім років, я була малою та допитливою дитиною. Я обожнювала грати в ляльки зі своїми сестрами та бігати на подвір’ї з ранку до вечора та просто бути життєрадісною дитиною.

Одного разу ми гостювали у моїх бабусі та дідуся. Під час вечері дорослі почали щось активно обговорювати. По телевізору почали показувати лякаючи зображення. Не злічити, скільки разів за ту вечерю я почула слово «війна». Я запитала у батьків, що означає це слово, але ті лише мовчки відводили погляд.

Тієї ночі мені не вдалося заснути.

Я продовжувала обмірковувати, чому на обличчях бабусі з дідусем був страх, чому на обличчі моєї матері з’явились сльози та чому ніхто так і не пояснив мені, що означає це слово, що вселяє страх – війна.

Я добре пам’ятаю початок війни. Стривожені обличчя моїх батьків увесь час переслідували мене, жахливі новини, які були єдиним, що показували по телебаченню, бомбосховище, яке з’явилося в нашому будинку.

До бабусі з дідусем приїхали родичі з мінімумом речей. Вони думали, що приїхали ненадовго, однак їм довелося залишитися на тривалий час. Вони розповідали шокуючи історії, від яких перехоплювало подих.

Захоплення будинків, танки, що проїжджали вулицями, нескінченні постріли, вибухи снарядів. Усе це стало щоденною буденністю.

Мої батьки працювали волонтерами та я іноді допомагала їх. Ми збирали пакунки з їжею та одягом для допомоги військовим. Це були тяжкі часи для кожного українця.

«В темні часи краще видно світлих людей» (Еріх Марія Ремарк). Я вважаю, ця цитата є актуальною та добре характеризує сучасне становище в Україні, тобто лише у погані часи ми бачимо гарних людей, які завжди готові допомогти.

Світлі люди відділяються від темноти, борються та жертвують собою заради майбутнього, а темні люди залишаються осторонь, роблячи вигляд, що нічого не відбувається.

Уже сім років війна продовжує забирати життя невинних людей та посмішки з облич маленьких дітей. Коли війна тільки почалась, було страшно, проте з часом вона стала невід’ємною частиною нашого життя, але я, як і більшість українців, ніколи не зможу звикнути до неї. Важко уявити, коли це кровопролиття закінчиться. Впевнена, кожен час від часу згадує спокійне минуле, де не було війни, не було страху, не було страждань.

Мир – це свобода говорити все, що в тебе на думці, робити все, що забажаєш, це здатність бачити, поважати та цінувати відмінності і взаємодіяти з їх урахуванням.

Мир – це те, що хоче відчувати кожна людина, однак не все так легко.

Війни йшли завжди, навіть якщо у нас у країні все спокійно, то вони відбуваються десь за кордоном, в інших країнах.

Навіть історія не може злічити, скільки війн відбулось за час існування людства та скільки крові було пролито протягом цього часу. Я впевнена, що кожен українець бажає жити, навчатися, займатися улюбленими справами та народжувати дітей у країні, де немає кровопролиття.

Мир для мене на сьогодні – це мрія, до здійснення якої треба подолати величезний шлях.

Але всі ці перешкоди не завадять мені вірити в те, що війна може трапитись одного дня. І ми побачимо радість на обличчях людей, які можуть повернутися додому, та всіх українців, які більше не будуть боятися та турбуватися. Усі ці речі є моєю мрією, та я вірю в найшвидше завершення війни.