Мені 45 років. Я з села Роздольне Донецької області. Ми виїхали півтора року тому. Зараз мешкаю в Смілі, орендую квартиру.

В перший день війни я працювала на станції в нічну зміну, і якраз усе почалося. Це було тяжко і страшно.

Уже домівки нашої, мабуть, немає. Ми не знаємо, чи повернемося додому. Найбільше шокує те, що доводиться жити в чужій хаті.

До Сміли діти раніше виїхали, і ми вирушили до них. Ми не знали, куди перебиратися. У нас родичів ніде не було. Тепер війна розкидала близьких по всій Україні. Кожному тяжко, але якось же треба виживати.

Головне – щоб війна закінчилася і ми могли поїхати додому. Хочеться, щоб усі в мирі жили та одне одному допомагали.