«Війна - це велика біда для мене, рідних, всіх жителів Донбасу»

Я родом з Новоазовська, тихого курортного містечка на березі Азовського моря. У декількох кілометрах від нашого міста проходить кордон з Російською Федерацією. У нас немає великих промислових підприємств, тому в пошуках роботи молоді люди їхали в Маріуполь, Донецьк, а багато і далі.

На початку 2014 року я працювала в Донецьку, але в місто несподівано прийшла війна. Кінець весни і перші літні місяці в Донецьку були для нас справжнім кошмаром.

Ми жили на Текстильнику, південно-західній околиці міста. З початком активних бойових дій на мікрорайон снаряди прилітали десятки разів на день, вони вибухали на ринку і в магазині. Нам доводилося ховатися в підвалах.

Жити там було нестерпно, і ми з рідними в липні 2014-го повернулися в Новоазовськ. На той час в Новоазовську і Сєдово було багато людей зі Слов'янська, Краматорська, Дружківки, Горлівки, які постраждали від війни. Вони жили в пансіонатах і дитячих оздоровчих центрах.

25 серпня 2014 року Новоазовськ обстріляли. За наступні кілька днів ми пережили багато всього. На жаль, у ці дні через обстріли загинув друг нашої родини. Лінія фронту перемістилася в бік Широкиного.

У Новоазовську роботи не було, і ми з родичами знову вирушили в Донецьк. Кілька років мені доводилося перебиватися випадковими заробітками, щоб допомагати рідним у Новоазовську.

Дуже велику підтримку нам надавав Гуманітарний Штаб Ріната Ахметова в Донецьку. Часом наш раціон складався тільки з тих продуктів, якими нас забезпечували волонтери проекту «Допоможемо!» Фонду Ріната Ахметова, за що їм величезне спасибі.

На початку 2018 року я влаштувалася працювати в «Метінвест-Промсервіс».

Війна - це велика біда для мене, рідних, всіх жителів Донбасу. Так, мені тепер не доводиться прислухатися до звуків обстрілів, запам'ятовувати дорогу до найближчого притулку. У мене нормальна, стабільна робота. Але на тій стороні залишилися мої рідні.

На жаль, через пандемію та інші проблеми ми не можемо бачитися. Останній раз я була в Новоазовську на початку березня 2020 року. Зараз дорога тільки в одну сторону обходиться до 4 тисяч гривень.

Мені дуже хочеться сісти в автобус і через годину приїхати додому, як це було раніше. Хочеться обійняти маму, сина, родичів, посидіти з ними в спокійній обстановці. Але поки залишається чекати, коли закінчиться війна.