Людмила переживає вже третю війну. Жінка тридцять років прожила в Ємені і вперше почула звуки вибухів ще у 90-х роках, але так страшно, як зараз, ніколи не було. Не зважаючи на безсонні ночі та розпач перших днів, Людмила твердо вирішила для себе – батьківщину більше ніколи не полишить. Жінка вірить у світле майбутнє України, тому щодня приходить плести маскувальні сітки у Васильківський будинок культури.