Сім’я Валентини жила в епіцентрі бойових дій, тому сповна відчула жахи окупації. Тепер вони намагаються налагодити зламане життя.

До війни я була вдома, насолоджувалася життям, мріяла та діяла, щоб досягти своєї мрії.   

Коли почалася війна, я побачила справжнє обличчя родичів, до яких ми вимушені були тікати, оскільки вважали, що там буде безпечно.

Ми живемо поряд з Гостомелем, тому у перші години вторгнення відчули та побачили справжні жахіття війни.

Ми залишилися без їжі та води, мусили пити лише по ковточку. Дитина постійно плакала, бо не розуміла, чому ми маємо це робити.

Ми залишилися без нічого – в нас навіть туалетного паперу не було. Війна забрала в кожного з нас частинку життя та здоров'я.

Зараз я без роботи, та разом з родиною потроху намагаємось налагодити своє життя. Але це дуже важко. 

На вікнах мого будинку залишилися дитячі наклейки до Нового року – ми не встигли їх зняти. Вони нам нагадують про лютий 2022 року.