Ткачова Анастасія, 14 років, КЗ "Малинівський ліцей №1" Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області

Весна дві тисячі вісімнадцятого року була незвичайною. Вона розфарбувала все довкола. Зеленню буяли ліси, веселками переливалося небо, сонце сміялося з блакитної високості.Здавалося, що все довкола цвіте, буяє щастям. Шкільний автобус прямував до Харківського екопарку. Лунали жарти, усім було весело, радісно. Раптом автобус зупинився, пропускаючи колону військової техніки. Не змовляючись, діти замовкли…

На душі стало сумно, і я поринула у думки. Чомусь раніше не замислювалася над тим, що десь лунають постріли, гинуть люди, іде війна.

Брудна, неоголошена війна...Та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, каліцтво, крає материнські серця, залишає сиротами дітей.

Війна – жорстоке випробування для народу, для будь-якої держави. Ми маємо пишатися мужністю, героїзмом тих, хто не залишив свою країну у важкий час, хто захищає інтереси її народу.

В ім'я волелюбного українського народу, в ім'я миру, на рідній землі, кращі сини нашої України, не вагаючись, готові віддати найдорожче – життя. Не всі повернуться додому з тієї жахливої кривавої війни. Комусь судилося загинути.

Але вони любили життя, любили своїх батьків, дітей, своє місто, село, країну. Були вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Про квітуче майбутнє своєї держави…

Ми приїхали до місця призначення. Навколо шелестіло листя дерев, співали пташки, квітували тюльпани та нарциси, але я дивилася на все інакше. Один день назавжди змінив щось у моїй свідомості.