Події, що відбуваються на Донбасі з 2014 року, дуже сильно вплинули на долю моєї сім'ї. Уся вагітність пройшла в страху за себе, дитину, чоловіка, рідних, у постійних переживаннях і очікуванні того, що жах під назвою АТО скоро закінчиться.

Мій малюк народився 28 листопада 2014 року, здоровенький з величезними чорними очима. Через три дні нас перевели в інтенсивну терапію для новонароджених у міськлікарні № 6, де діагностували дитині прогресувальну жовтяницю, а у мене – відсутність молока. Дитину перевели на штучне вигодовування.

І тут нас спіткав ще один шок – економічна блокада Донбасу. Дуже важко про це згадувати. З якими труднощами діставали суміші та памперси і скільки це коштувало, як харчування дитині не підходило і як у магазинах зовсім нічого не було…

Дуже вдячні Гуманітарному Штабу Ріната Ахметова за набори для дитини трьох років, де були памперси та суміші, пюрешки й каші «Карапуз», які малюк їв до самого року. Усе-усе стало в пригоді!

Ще одним ударом для нашої сім'ї стала зупинка металургійного підприємства, на якому працював мій чоловік, у грудні 2015 року. Розуміння того, що в умовах бойових дій і економічної блокади немає можливості знайти стабільну роботу, змусило нашу сім'ю розділитися. Мій чоловік працює у Вінницькій області, а ми з малюком живемо й чекаємо його в Донецьку.

Впевнена, що причиною хвороби мого сина Кості, якому зараз майже три роки, стали саме воєнні дії та подальший розвиток політичної ситуації на Донбасі. Бронхіальна астма, як вирок, невиліковна. Без ліків, що знімають напади задухи, малюк не обходиться, щодня ми від них залежимо.

Моя сім'я живе надією на те, що скоро прийде мир на рідний Донбас, з'явиться стабільна робота для мого чоловіка, і він нарешті повернеться в улюблений Донецьк. Усі забудуть, що таке блокпост, і ми знову почнемо ходити на «Донбас Арену», де грає команда «Шахтар».