Я фактично мати-одиначка. Моїй доньці дванадцять років, і вже дев'ять із них ми не знаємо, де знаходиться її батько. В моєму рідному місті Краматорську дитина за станом здоров’я навчалася в школі-інтернаті, яку допомагає фінансувати Благодійний Фонд Рината Ахметова. Я вдячна всім працівникам цієї організації, завдяки яким моя донька провчилась шість років у класній, чистій, професійній школі.

З початком війни наше місто зазнало важких бомбардувань. Ми з донькою та 74-річною матусею виїхали практично в нікуди, і  нам, напевно, вже нікуди вертатися. Війна зробила своє діло.

Зараз перебуваємо в місті Кам’янському на Дніпропетровщині. Приїхали сюди з однією валізою на трьох, з кішкою та песиком. Донька намагається завести нових друзів, бо завжди була веселою і компанійською. А я не знаю, як ми будемо жити далі. У мене немає відповіді на це питання, бо війна зруйнувала нашу домівку і все наше життя.