Горощак Вікторія, учениця 11 класу ліцею №10 Івано-Франківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Цапар Богдана Олексіївна

Моя Україна майбутнього

Майбутнє… Хтось чекає його з нетерпінням, а в когось одна думка про нього викликає паніку та страх. Не існує людей, які не мріють. Ми так влаштовані: сподіваємось на долю, везіння, боїмося, що наступний день буде гіршим, радіємо, коли це не так. І не варто заперечувати цей факт. Україна – справді велична країна з багатою культурою, історією, цікавими та чуйними людьми. Роки боротьби народу довели всьому світу, що наша Батьківщина має право на чудове майбутнє. Але, як це зазвичай буває, на кожного протагоніста знайдеться свій антагоніст. Ми живемо в часи великих змін - як для України, так і для всього світу.

Війна зруйнувала тисячі й мільйони життів та прагнень. Але ми, українці, не звикли піднімати білий прапор, коли бачимо небезпеку. Ми, наші діти, внуки, правнуки – це творці України. І те, якою буде наша держава після закінчення війни, залежить тільки від нас.

Що для мене означає мир? Мир – це свобода усіх і кожного. Це взаєморозуміння та гуманність. Це світ без жорстокості та брехні. Протягом усього свого існування люди воювали. Спочатку це був всього лиш один з небагатьох способів зберегти своє життя, пізніше – збагатитися та розширити власні володіння. З модернізацією світу змінювалися й погляди. Сьогодні цивілізована частина світу, що розуміє цінність життя, ніколи б не подумала порушити права іншої людини.

Для мене мир - це світ без вибухів та повітряних тривог, зі щасливими й усміхненими дітьми, мрією яких є нова іграшка, а не вцілілий після бомбардування будинок.

Майбутнє України кожен громадянин і громадянка бачить по-своєму. Та в результаті всі зійдуться на тому, що воно обов’язково буде величним та радісним. Але ми повинні розуміти, що воно залежить тільки від нас самих. Я вважаю, що шлях розвитку України буде довгим та тернистим. Найперше, що нам потрібно зробити, це, зрозуміло, одержати перемогу в кривавій та жорстокій війні, яка точиться на теренах нашої держави вже десятий рік.

Українцям ще належить позбутися комплексу меншовартості та навчитися гордо представляти себе та своїх співвітчизників на міжнародній арені. Вже сьогодні ми знаємо історії людей, які своїми досягненнями в різних галузях спорту, мистецтва, науки захоплюють мільйони людей по всьому світу.

Також для реальних змін в масштабах країни кожна людина повинна почати діяти. Серед українців і досі побутує думка: «А що ж я можу зробити, якщо інші не хочуть нічого змінювати? Хіба мої слова та вчинки матимуть вагу?» І відповідь – безумовно «ТАК». Моя Україна майбутнього – це розвинена європейська держава, де немає місця корупції та політичним інтригам, де народ повністю довіряє владі.

Це країна, де панує любов до свободи й братерство, де по-справжньому цінують розум та здібності.

Я не буду казати, що хочу стати відомою та прославити Україну і її людей на весь світ. Ні, це буде надто банально та нереально. Мріяти ніколи не зашкодить, але будемо реалістами. Натомість напишу: коли закінчиться війна, я відкрию своє невеличке ательє та створюватиму прекрасне для українців, зберу компанію друзів та поїду в подорож по всій Україні, підтримуватиму повагу та любов до Батьківщини в своїй сім’ї.

На мою думку, щастя справді любить тишу. Величність країни – у вихованості її народу, у вчинках та чесності громадян. Ми повинні розповідати про Україну не гучними й пустими висловами, а діями та розумом українців.

Я мрію, що кожна людина зможе віднайти в Україні свій затишний куточок та облаштувати його так, як вона цього хоче, розвиватися в тому напрямку, який вона сама вибрала. Кажуть, що споріднені душі зв’язані невидимими людському оку червоними нитками долі. Тож нехай ці нитки сплетуться в міцне мереживо, яке об’єднає всю Україну. І тоді вона набереться сил та зацвіте яскравими маками щастя.