Шандалович Софія, учениця 10 класу Угорницького ліцею

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сливінська Любов Ярославівна

Моя Україна майбутнього

Мир. Довгожданний мир. Як мінімум 40 мільйонів людей чекають на нього з 2014 року. Хтось каже за 1 рік, хтось за 5, а хтось взагалі не вірить в завершення конфлікту в найближчі 10 років. Колись ця війна все ж закінчиться. Так, саме закінчиться. Я не можу назвати перемогою втрату десятків тисяч людей. Та навіть після цього миру не буде.

Мир, як і Україна майбутнього, настане тільки тоді, коли не буде ненависті. Ненависті до тих, хто має думку, відмінну від твоєї. До тих, хто розмовляє іншою мовою. До тих, хто не вірить кожному слову згори, хто сумнівається. До тих, хто любить. Любить свою країну. Може й не так, як йому диктують це робити, але любить.

Скільки ж дітей питають в мами "Тато скоро повернеться?". Скільки жінок щодня бояться дзвінка з невідомого номера, коли чоловік на фронті? Скільки вже сльоз було пролито? І мова йдеться не лише про нас. З іншого боку фронту своїх чоловіків, "героїв", як вони вважають, теж чекають мільйони жінок, батьків, дітей. І десятки тисяч з них, з обох сторін, вже ніколи не дочекаються...

І кого винити в усьому цьому? Цим питанням задаються мільйони. Проте така позиція нікуди не приведе. Треба питати себе "Що я можу зробити, щоб це зупинити?". І я кажу не лише про донати на ЗСУ і прямий захист на фронті. Треба працювати. Працювати так, як ніколи. Кожна людиногодина допоможе економіці не прогнутися під важелем війни.

Треба думати. Думати над тим, як ще ти можеш бути корисним. Думати над тим, що робити після завершення війни. Найбільшими двома проблемами в той час будуть реабілітація військових та відновлення економіки. Тому, щоб бути підготовленими, вже зараз треба шукати шляхи вирішення цих проблем.

Закінчення війни полегшить життя не тільки нам. Так, я говорю про росіян. Головна проблема не в тому, що вони хочуть забрати в нас територію, а в тому, що вони вважають це нормальними діями. Кожен день вони так само витрачають мільйони на так звану "СВО", під якою замаскований геноцид.

Скільки широкомасштабних злочинів було зчинено за історію людства через затьмарений розум? Згадаймо другу світову. Чи робили б німці ті звірства, якби не вважали, що роблять це на благо суспільства? Наша ціль - не робити з росіян покидьків після війни, а допомогти зрозуміти істину. Зрозуміти, що нікого не треба було рятувати, що ситуація зовсім не така, яку їм показують локальні медіа. Світ швидко змінюється. Якщо почати доносити інформацію вже зараз, то через років 100, можливо, ми будемо мати приємного сусіда, з горем згадуючи теперішні часи.