Слободян Дарія, КЗ "Голованівський професійний ліцей КОР"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Патик Марина Олександрівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна в Україні — це не лише відлік днів у календарі, це безмежна палітра емоцій, переживань, сподівань і втрат. За ці тисячу днів кожна українка стала свідком і учасницею величезної трагедії, яка навіки змінила нашу країну.

Мій шлях у цей непростий час був сповнений викликами, але також і відкриттями, які формували мене як особистість.

Перший день війни, 24 лютого 2022 року, став для мене шоком. Я, як і багато інших, прокинулася від звуків сирен і новин про початок повномасштабної агресії. Невідомість і страх охопили моє серце. Я запитувала себе: «Що далі? Як жити в умовах війни?» Проте з кожним днем, кожною новиною, з усією силою духу нашого народу, я зрозуміла, що не маю права здаватися.

Я мала взяти на себе відповідальність і знайти свій шлях у цій страшній реальності.

У перші місяці війни я приєдналася до волонтерського руху, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Це був мій спосіб боротьби, мій вклад у спільну справу. Разом з командою ми збирали гуманітарну допомогу, доставляли медикаменти, їжу, речі першої необхідності.

Я пам’ятаю, як в очах людей, які отримували допомогу, яскравіла надія. Це було надзвичайно важливо — бачити, як маленькі зусилля можуть мати великий вплив на чужі життя.

З часом я зрозуміла, що війна — це не лише фізичний конфлікт, але й велике випробування для душі. Кожен день війни був для мене уроком. Я навчалася новим навичкам: як організовувати допомогу, як працювати в команді, як адаптуватися до нових умов. Я також почала більше читати, вивчати історію та культуру України.

Я зрозуміла, що війна не лише руйнує, але й об’єднує. Я відчула глибоке бажання бути частиною відновлення своєї країни, коли це все закінчиться.

Сьогодні, через 1000 днів війни, я все ще тут. Я бачу, як наша країна бореться, як ми всі разом стаємо сильнішими. Я пишаюся тим, що можу називати себе українкою. Я вірю в нашу перемогу, в нашу силу та єдність. Кожен день, проведений у боротьбі, робить нас ближчими до миру.

Я розумію, що мої переживання, мої зусилля, моя любов до рідної землі — це маленька, але важлива частина великого шляху, який ми проходимо разом.

Війна змінила мене, вона змінила всіх нас. Але я впевнена в одному: попри всі труднощі, попри всі страждання, ми вистоїмо. І в день, коли настане мир, я буду гордо дивитися на те, що ми змогли зробити разом, на те, що я змогла зробити для своєї країни.

Це буде наш день перемоги, наш новий початок.