Ми живемо в прифронтовому місті. Мамі 83 роки, вона пережила окупацію фашистів, а тепер у всіх нас одна мета – пережити цю війну. Я 30 років пропрацювала на шахті, в 50 років вийшла на пенсію. З чоловіком розлучилася, одна виховувала двох дітей. Були дуже важкі часи.

Наше мирне життя змінилося після того, як почав літати літак і бомбити. Розбили сусідній будинок. Я йшла з роботи додому і потрапила під обстріл, лежала в канаві, а над головою свистіли осколки. Я підняла голову і побачила величезний дим. Нас бомбили. Це був справжній жах!

Я тягнула маму в підвал, а вона мені сказала, що не хоче туди спускатися. Ми з нею обнялися, попрощалися з життям і сиділи в будинку. Сиділи і плакали. Я не могла без неї піти в підвал. Ми не знали, виживемо чи ні. У ту мить все перемішалося: земля, небо, осколки, що летять на всі боки.

У зв'язку з військовими діями діти поїхали. Спочатку думали, що всього на три місяці, а виявилося надовго. У мене почалися проблеми зі щитовидкою, лікар сказав, що це на нервовому грунті.

Мама отримувала гуманітарну допомогу. Їй давали продуктові набори, привозили ліки. Допомагав Фонд Ріната Ахметова і "Карітас". Спасибі всім, що в такий важкий час не кидали літніх.

Було дуже страшно, коли горів будинок, а всі жителі вулиці рятували людей. Я дзвонила в пожарку, а мені відповідали: «Ваш район піддався мінометному обстрілу, ми побоюємося за наших співробітників».

Все перемішалося: земля, небо, осколки, що летять на всі боки

Хрещениця моєї невістки вийшла на вулицю - і відразу пряме попадання. Їй було всього 15 років. Хто за це відповість? Свій останній шкільний дзвінок вона провела в труні.

Після цих подій діти поїхали, мені важко до них поїхати. Війна перевернула все наше життя. Я б досі працювала. Зараз немає радості і впевненості в завтрашньому дні.

Дуже хочеться дожити до настання тиші і миру.