Говенько Віолетта, 15 років, учениця ліцею №4 НМР Дніпропетровської обл.

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Ігнатенко Оксана Віталіївна, вчитель української мови та літератури

Конкурс єсе на тему "Війна в долі моєї родини"

Ранок… 24 лютого…«Шановні громадяни України сьогодні вранці президент путін оголосив проведення спеціальної військової операції по деяких територіях України…. Ми вводимо воєнний стан по всій території нашої держави… Мобілізація….», - В. Зеленський.

З цього моменту Україна отримала виклик від агресора і вступила у пекельну боротьбу за свій шлях.

Слово «Україна» з перших хвилин було на вустах багатьох людей, країн. Багато хто того ранку  прокинувся не від звичного звуку будильника або запаху кави, а від гучних, незрозумілих вибухів, діти прокинулися не від слів мами: «Прокидайся, сонечко!», а від моторошних слів: «Прокидайся, почалася війна!» Емоції, що переповнювали тоді всіх були різні - це і страх, і незрозумілість, і гнів. Був великий шок, від того, що люди не розуміли, що робити: залишатись вдома чи кудись їхати.

Чимало чоловіків залишили своїх жінок, дітей та пішли до військкоматів аби стати до лав Збройних Сил України та боронити від ворога нашу землю.

У наслідок бойових дій багато людей втратили своїх близьких та рідних, свої затишні квартири та будинки. Багато міст, селищ страждали від щоденних обстрілів, під удари ракет потрапляли будинки, магазини, школи, садочки.

Через примхи однієї людини дуже велика кількість людей залишили свої домівки, шукаючи безпечні місця. В основному це жінки з дітьми. Все, що ще вчора здавалося важливим і дорогим, вмить стало непотрібним, головне – врятуватися, залишитися живими.

Мені на думку спадають рядки вірша видатного українського поета Тараса Шевченка, який ще за часів кріпаччини писав : «Гірко плаче Україна і тяжко ридає… Своїх синів, що померли, Сльозами вмиває ». Шкода, що через декілька століть ці слова відповідають дійсності, і Україна знову змушена боротися за свій шлях вільної, незалежної ні від чиїх амбіцій країни.

Що наші воїни – герої, які вже ніколи не повернуться до своїх домівок, до своїх рідних, проторували міцну доріжку на шляху до перемоги для інших славних синів нашої держави, що продовжують боротьбу за наше мирне небо над головою, за можливість вільно дихати на своїй землі.

Усюди в нашій країні було нормальне життя, допоки не вдерлася на нашу благодатну землю росія. І коли ми нарешті виженемо державу – терориста, наше життя повернеться. Це єдиний шлях.

Це шлях до нашої Перемоги. Так, нас чекає довгий шлях реабілітації, відбудови, але ми сильна нація, що не скорилася ворогові, тому нам все під силу!

Я не можу знати, скільки часу потрібно, щоб здолати цю відстань. Але я впевнена, що жодна російська маніпуляція та жоден російський злочин не змусять нас звернути з цього праведного шляху. Пам’ятаєте як у Кобзаря: «Борітеся – поборете…»