Кузора Дмитро Андрійович, 16 років, студент Кам’янського енергетичного фахового коледжу, КН-22-1/9, м. Кам'янське, Дніпропетровська обл.

Надихнула на написання есе викладачка - Гусак Наталія Сергіївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

23 лютого. Я тоді був на лікуванні в лікарні, день яким я його запам'ятав був сонячним. Вдень я дочитав «Євгенія Онєгіна» і перейшов до поем Пушкіна, після чого я перейшов до перегляду фільму «Назад у Майбутнє 3». У той день, я зробив для себе виняток, що можу посидіти в телефоні допізна, я був радий і з передчуттям гарного дня ліг спати.

24 лютого. Я прокинувся о 6 годині, на час раніше до будильника. Було дуже холодно і бридко на душі, ніби всі добрі почуття зникли. Я зайшов у свій телефон подивитися новини, побачив новину про вибухи у Києві. Після, цього я вийшов у коридор, і підійшов до стійки, де знаходиться чергова медсестра, був увімкнений телевізор. Медичний персонал слухав новини в яких розповідалося про події, що відбуваються на той момент, і тоді я переконався…. Почалася війна… Війна? Ця думка мене довго не покидала. Я весь тремтів, але намагався приховувати це, але це було дуже помітно коли я починав розмовляти. Я перевіряв сайти, новини, щоб дізнатися більше про ситуацію. Поки я чекав, коли за мною приїдуть батьки, для того, щоб забрати з лікарні, я обдзвонював усіх своїх родичів та близьких людей, щоб переконатись чи все у них добре. Порожня палата, ти сидиш на самоті, дуже складно було усвідомлювати, що будь-якої миті в тебе може прилетіти снаряд.

У той момент, коли я їхав додому, я говорив про себе, «Так ось як жити під час війни», всі на вулиці стривожені, на заправках великі черги, і саме почуття, почуття мертвої прохолоди та думка про неясність майбутнього дуже пригнічували.

Для мене та моєї сім'ї цей день означав тільки одне, що життя вже не буде колишнім, що ми повинні радіти тому, що маємо і чого не втратили. Що доведеться переглядати наші потреби у житті у такий непростий час. З початку війни я змінив свої погляди на життя і політику, почав більше споживати україномовний контент. На сам світ я почав дивитися по-іншому. Мої батьки змінили думку про деяких політичних діячів, почали вибирати більш раціональні рішення. Та й їхнє становище тепер знаходиться в постійній тривожності.

У цій війні мене найбільше здивувала, вразила міць нашої Української армії, а також тупість та цинічність уряду Росії. 24 лютого телевізор був увімкнений з 10 годин ранку. Новина за новиною про вибухи в житлових кварталах, містах, ситуацію про бої, і як наші солдати відбивають напад росіян, це мене просто приголомшило. Більшість українців вважала, що наша армія довго не протримається, навіть мій сусід по палаті казав – «Що вони візьмуть Київ за 3 дні». Але, як ми побачили, наші українські солдати просто «Кіборги», українські Рембо. А армія Росії показала нам, яка вона страшенно корумпована, небоєздатна і "мордорська". Також, нам ця війна показала, хто справді патріот із верхівок уряду, і хто є дуже добрим сусідом у географічному плані. Ну, а також слабість ООН у масштабних конфліктах та дуже велику підтримку від інших країн.

І знаєте, коли я озираюсь назад, я про себе кажу. Як же мені пощастило, що мене і мою сім'ю це минуло, що коли я виходжу на вулицю, я не думаю «А чи не підстрелить мене російський снайпер». Що коли я хочу їсти, я не думаю, де мені дістати їжу. Через війну для більшості змінюються пріоритети цінності у житті. Ми починаємо цінувати лише тоді, коли втрачаємо щось. Але знаєте що! Коли ти знаєш, що можеш втратити щось, ти починаєш це цінувати ще більше по-справжньому.