Ми з чоловіком живемо в місті Охтирка Сумської області. Мій чоловік – ліквідатор аварії на ЧАЕС, у нього третя група інвалідності. Я працюю штукатуром. 

Про початок війни я дізналася від мами. Вона живе неподалік від кордону з росією. Вона зателефонувала зранку 24 лютого, а потім я не могла до неї додзвонитися. Як потім виявилося, вона 42 дні просиділа без світла й зв’язку.

26 лютого стався вибух у військовій частині, поряд з якою ми проживали. У нашій квартирі вилетіли вікна, пошкоджена стеля і меблі. Ще один страшний удар був по дитячому садку. Там загинула моя знайома зі своїм сином. 

Ми вісім днів просиділи в підвалі. Увесь цей час я не їла: не було апетиту. Сьомого березня кум запросив нас у Полтаву. Ми доїхали за чотири години. Потім виїхали на Захід України. Зрештою, повернулися в Охтирку. Живемо у подруги, поки триває ремонт нашої квартири. З дня на день мають вставити вікна – нарешті, зможемо повернутися додому. Ми дуже вдячні заступнику мера, який нам допоміг.