Я з міста Пологи. Працювала на маслоестракційному заводі "Славія" двадцять років. Він, на жаль, згорів. Довелося виїхати до Запоріжжя. Моя родина - я, донька і кішка. Моя мама залишилась в окупації. 

24 лютого я збиралась на роботу. Це була шоста ранку. Донька сказала, що розпочалася війна і почали бомбити аеропорти по містах. Ми йшли на роботу дуже пригнічені, не знали, що далі буде. Надія була, що війна не набуде таких масштабів. 

Найбільше шокувало те, що ми бачили на наших вулицях, коли виїжджали. Чоловіки прощалися з жінками, діти - з батьками. Ми побачили, що вулиця Леніна стала вся чорна. Будинків немає - чорні руїни. Все повністю погоріло. А потім мені надіслали відео, як горить наш завод. Моя мама там пропрацювала з початку його створення, звідти пішла на пенсію і я сподівалась, що із заводу піду на пенсію. Найстрашніше для мене, що на окупованій території перебуває моя мама. 

Найбільші труднощі полягають у повній зміні життя. У нас була своя квартира, свій простір, у нас проблем ні з чим не було, ми матеріально гарно жили. Тепер побачили, як можна жити інакше. Немає свого кутка, мешкаємо в гуртожитку. Коли все втратиш, це дуже важко. І не знаєш коли це скінчиться. Розумієш: як було раніше, так далі не буде. Як з цим жити - невідомо. 

Коли брали місто, донька ходила на роботу. Нас попередили, щоб ми нікуди не виходили. А вона пішла. Я думала, що ніколи її більше не побачу. Стала біля ікон і молилась. 

Всю евакуацію ми проплакали. В машині плакали, приїхали до Запоріжжя - теж плакали. Самої дороги не запам'ятала. Був жахливий сам факт того, що нам доводиться покидати рідну домівку. Сподівались, що це - максимально на місяць.

У Запоріжжі ми не працюємо. Маємо надію, що повернемося додому. Тут дають гуманітарну допомогу. На тимчасову роботу я не хочу влаштовуватись. Як тільки звільнять Пологи, ми одразу повернемось додому. 

Живемо на заспокійливих, інакше неможливо. Життя не те що змінилося - для мене воно фактично закінчилося. У такому віці починати все знову дуже непросто. Всі хвороби загострились. 

Дуже хочу повернутися додому у Пологи, до матері. Нехай там буде розруха, аби тільки не стріляли і не було там орків. Хоч кленовим листочком прикриватись, аби тільки додому. 

У майбутньому хочу відновлювати своє місто. Що скажуть, те й буду робити. Аби тільки у рідних Пологах.