Ганага Дарина, 9 клас, Ямпільський ліцей № 2 Ямпільської селищної ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Парходько Оксана Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Початок війни для мене   став справжнім шоком. Тоді багато хто з нас вірив, що це тимчасово, і вона з часом закінчиться. Ми всі сподівалися на мир, але ситуація ставало гіршою. По телевізору почали показувати зруйновані будівлі, поранених і вбитих людей. Скрізь лунали крики розпачу, сльози, прокляття. Ми з мамою, як і більшість людей, намагалися адаптуватися до нової реальності: сиділи в коридорі під час повітряних тривог, збирали тривожні валізи, стояли в чергах за продуктами ( з продуктами було дуже важко).

В магазинах, як і в аптеках було майже порожньо. Вдома були завжди одягнені, зібрані  необхідні речі та їжа, теж були готові. Школа одразу перейшла на дистанційне навчання.

Поступово ми почали звикати до цього нового ритму життя, хоча страх і тривога ніколи повністю не покидали нас. У нашому селищі нічого серйозного на початку війни  не відбувалося, і це давало нам хоч якесь відчуття безпеки. Але в якийсь момент вона наблизилася до нас. У ту хвилину ми усвідомили всю серйозність ситуації. Найстрашніший момент був, коли над нашою оселею вперше пролетіла ракета. Вибуховою хвилею вибило вікна, будинок захитався. Світло одразу зникло.

Ось тоді я по-справжньому злякалася. Ті картини жахіття, які  я бачила лише по телевізору, постали переді мною, мов живі.

Ми з мамою знайшли можливість під час невеликого затишшя виїхати з селища. Вирішили поїхати до бабусі в село, де і провели кілька тижнів у відносній безпеці. Через якийсь час ми повернулися додому, але ситуація стала ще гіршою. Повітряна тривога тривала годинами,  були перебої з електрикою та водою. Але я, як і всі учні нашої школи, продовжувала навчання, а дорослі  -  працювати.

Війна розлучила близьких людей. Декілька моїх друзів  і  однокласників покинули рідні домівки, виїхали у різні міста, дехто  за кордон.

Мені сумно виходити у міський парк, де ми колись гуляли разом з ними, де ми збирали каштани , обсипалися кленовим листям, ліпили сніжки. Навесні, коли парк заливало водою, ми бігали по калюжам. То були такі радісні і щасливі миті життя. Я їх зараз згадую до щему у серці. Війна змінила моє сприйняття світу. Навчила мене цінувати свободу і мир, за які ми боремося кожні дні. І хоча шлях до перемоги ще довгий, я вірю, що ми разом зможемо подолати всі труднощі та перешкоди і збудувати гарне майбутнє для нашої країни.