Ми з чоловіком живемо в Охтирці. Мені 55 років. Чоловік на чотири роки старший. У нас є двоє дітей і внучка. Донька з внучкою виїхала в Молдову. 

Наш будинок знаходився на околиці міста. Ми дізналися, що наближаються російські війська, тому 25 лютого перейшли до своїх родичів. А дев’ятого березня ворожий літак розбомбив наш будинок. Самотужки ми його вже не відбудуємо. Купити новий також не в змозі. Надіємося на відшкодування.

Мене шокує цинізм, з яким російська армія вбиває мирних людей. Під час бомбардування прямо біля нашого двору загинув чоловік тридцяти трьох років. 

Під час активних бойових дій ми сиділи в погребі. Виходили тільки після обстрілів, щоб дізнатися, чи всі сусіди живі. 

Продуктів нам вистачало. Були свої запаси овочів. А потім почали давати гуманітарну допомогу. Ми кілька разів отримували продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова та інших організацій, за що дуже вдячні. Пізніше мали овочі з городу. Частину з них ми відвозили волонтерам. 

Добре те, що ми уникли окупації. Звісно, пережили потужні обстріли. Проте завдяки нашим воїнам, російські військові так і не ввійшли в Охтирку. 

Приємно, що люди згуртувалися. Відчутна підтримка не тільки знайомих, а й незнайомців. До війни такого не було.