Мені 51 рік. Проживала я до війни в селі Миропілля Сумської області. Зараз я переселенка.

В перший день був страх і невіра, що таке взагалі могло бути. Ми в перший день ще нічого не розуміли. У нас обстріли почалися десь з вересня.

Ми не знали, що буде далі – це, звісно, було найстрашніше.

Як масово почалися обстріли, тоді я і виїхала в Лебединський район у село Пісківка. Я одна сюди переїхала.

Зверталась в Сумську ОТГ, то мені допомагали: гуманітарну допомогу давали, і від держави фінансову допомогу. Ще я печу і на ринку торгую.

Щоб впоратись з переживаннями, я заспокійливі п’ю і роботою займаюсь. От так і відволікаюсь. 

Коли воїни наші будуть наступати - не знаю, просто хочеться спокійного життя. Я три роки як сина похоронила. Це страшніше, ніж війна - в мене свій стрес.