Я мати одиначка двох дітей, де один з них дитина інвалід на пожиттєвому лікуванні. Якийсь час моя дитина не приймала ліки, було дуже важко їх дістати. Це був жах і біль.

Зараз ми ВПО. Вже двічі з дітьми тікаємо від бойових дій на Донбасі. Самі з Дебальцево, Донецька область. Зараз місто окуповане, зруйноване житло. З 2014 року мешкали в Костянтинівці Донецької області. І знову довелося їхати від війни.

Важко бачити сльози та страх в очах дітей. Діти ростуть, постійно міняємо місце проживання, у дітей немає друзів, важко адаптуватися. Діти забули, що таке відпочинок та свята. Дуже боюся, щоб діти не зломалися, як особистість.