Ми з чоловіком жили на п’ятому поверсі. Коли росіяни бомбили місто, я бачила, як горять будинки. Ми бігали у підвал часто. Було дуже гучно та небезпечно. У місті не було світла, води й газу. У квартирі не було опалення, ми з чоловіком мерзли. Їжу готували на багатті. У підвал з сусідами зносили ковдри, щоб врятуватись від холоду. Росіяни били по місту ракетами та снарядами. Було страшно, ніхто не розумів, що робити. Я плакала щодня.

Мені так було шкода наших хлопців, загиблих людей. Хоч у мене немає синів, у мене доньки, але я все одно хвилювалась за військових, які сиділи в окопах. 

Ми з чоловіком виїхали до Запоріжжя. За кордон виїжджати не збираємось. Наші діти та онуки також в Україні. Ми підтримуємо один одного. Сподіваюсь, що скоро настане мир. Дуже хочу повернутись до рідної домівки.