В перші дні війни нас почали атакувати літаки. Це було неочікувано і дуже страшно. Відразу виникла нестача медикаментів і продуктів. Згодом надавали гуманітарну допомогу. Я жив у приватному секторі і згодом у нас почали відключати світло. Одного разу я займався спортом, і поряд почали скидати бомби літаки. На власні очі я бачив, як збивали літаки.

Три дні ми просиділи з батьками в підвалі і вирішили виїжджати. Складно було знайти людину, яка наважиться виїхати під обстрілами.

Я і моя родина повністю підтримуємо нашу країну. Зараз мої батько і мати залишається в Охтирці, мама повернулась, а я перебуваю в Полтаві. Морально я тримаюсь нормально: розумію, що таке війна.

Хочу, аби якнайшвидше все скінчилось. Мій брат воює в Бахмуті. Я сподіваюсь, він скоро повернеться, а країна буде процвітаючою.