Я мешкав у Харкові, на Північній Салтовці. В моєму будинку сусідній під’їзд, після того як в нього прилетіла ракета, склався, як карточний будиночок. Спочатку березня у нас був якийсь «Сталінград», були вуличні бої, вбито багато людей.

Перший день – це вже бої, канонади з танків. Мене контузило, маму також. Відсутність їжі, світла, газу і тепла не так давили морально, як відсутність їжі. Я ходив шукав магазини, які працюють, і купував там. І це все - під обстрілами. Були черги в банкомати і аптеки - навіть за продуктами люди не так йшли, як за ліками. 

У перший день мене шокувало те, що попали у військову частину «Точкою-У». Я бачив, як бігли дівчата зі Збройних Сил закривавлені, розхристані, перелякані - не знали, що їм робити.

Я втратив роботу. Мені не виплатили зарплату, зараз я в Полтаві шукаю роботу. Щоб виїхати з Харкова, я шукав, де купити каністру бензину. В Полтаву я їхав дві доби. Дорога була неважка - машина витримала, слава Богу. Потім я їздив за другою частиною сім’ї в Сумську область. Та частина вже була окупована, і я вирішив, що маю бути ближче до них. Я їх вивіз також. Моя сім’я завжди мені допомагала, ми підтримували один одного.