Ангеліна Єрашова | Маріуполь

"Я біг і кричав: «Літак!» І все…"

Станом на 11 лютого відомо про 523 дитини в Україні, що загинули внаслідок російської агресії. Про це свідчать дані сайту «Діти війни». Ми ж продовжуємо карбувати пам’ять про цих дітей, розповідаючи їхні історії. Цього разу читайте про 7-річну Ангеліну і її 5-річного двоюрідного брата Артема з Маріуполя, чиї життя обірвалися у перший місяць повномасштабної війни. Матеріал Радіо Свобода.

Микола й Анастасія з Маріуполя зустрічались рік, а потім одружились. Коли Анастасія закінчила технікум, сім’я задумалась про народження дитини.

Невдовзі дізнались, що у них буде донечка. Родина дуже зраділа звістці. Тим паче, донька Миколи – молодшого серед трьох рідних братів – мала стати першою онукою у сімействі.

«Перша дитина та перша дівчинка у родині», – говорить тітка Лідія Єрашова.

«Спочатку хотіли назвати її Маша або Даша. В останній момент, коли вона вже народилася, я запропонував ім’я Ангеліна», – розповідає тато Микола Єрашов.

Дівчинка була його копією за зовнішністю. Росла спокійною, посидючою. Довго могла бавитись іграшками на одному місці.

Ангеліна Єрашова. Фото: з особистого архіву родини

«Здебільшого купували їй книжечки. Вона любила слухати казочки. Також подобались дерев’яні конструктори», – згадує Микола.

Ангеліна Єрашова. Фото: з особистого архіву родини

Коли Ангеліні було п’ять, у неї з’явився рідний молодший братик – Тихон.

«Вона його навчала всьому. Була для нього вихователькою. А він її любив. Діти були схожі за характерами, мали подібну манеру поведінки», – розповідає Микола Єрашов.

Ангеліна займалась танцями, пізніше забажала відвідувати гімнастику. Ходила у школу усного рахунку «Соробан», в дошкільний вік уже могла подумки рахувати навіть у межах тисячі. У 2021 році пішла у перший клас.

«Ми у понеділок йдемо на тренування на гімнастику, у вівторок відпочиваємо, у середу – «Соробан», у четвер – ще кудись, – пригадує Микола Єрашов. – Дружина водила дітей на спектаклі до драматичного театру. Разом усі ходили на піцу. Влітку їздили до парку, брали м'яч, смажили м'ясо, грали у футбол – так і відпочивали».

«Я колись подарувала їй пухнастого кролика – брелок, який можна кудись вішати. Ангеліна сказала, що так хотіла цього кролика. Запам’ятала її слова на все життя: «Ти – моя улюблена подружка», – пригадує Лідія Єрашова.

Родина Єрашових. Фото: з особистого архіву родини

Син Лідії Артем був другою дитиною після Ангеліни у великій родині Єрашових. Він народився у сім’ї іншого брата –Володимира. Чоловік займався скляно-меблевим бізнесом, а Лідія працювала у банку. Одружились на початку 2016 року, а за місяць дізнались, що ще цьогоріч стануть батьками.

Артем Єрашов. Фото: з особистого архіву родини

«Ми хотіли дитину. Це був наш свідомий крок», – каже мама Лідія.

Її більшу частину життя виховувала бабуся, яка мріяла про народження сина, якого б назвала Артемом.

«Але цього так і не сталось. Бабуся мені казала: «Ось буде в тебе син – назви його Артем», – пригадує Лідія.

2017 рік вони з чоловіком уже зустрічали у новому статусі – батьків маленького Тьоми. «Перші місяці життя син був схожим на тата. Та й потім усі казали, що він – його копія», – згадує Лідія.

Артем зростав життєрадісним, добрим. Любив слухати музику, танцювати та співати. У дитсадку охоче брав участь у всіх дитячих заходах.

«Син відвідував дитячі розвивальні заняття. Ми планували його пізніше віддати на танці. Вирішили, що це буде гарний внесок у його фізичну підготовку і загалом дисципліну», – каже Лідія.

Артем Єрашов разом з мамою. Фото: з особистого архіву родини

«Світлий і добрий хлопчик. Пам’ятаю, як він підбігав та казав: «Обнімашки», і ми обіймалися. Якщо ображався, говорив: «Пожалій». Я його цьому навчила», – розповідає сестра Лідії і тітка Артема Валентина Опанащук.

Вона багато часу проводила з ним, брала його гуляти зі своїм сином та ще одним племінником.

«Пам’ятаю, як ми гралися у парку та падали у високу траву. Наступного разу прийшли, а її скосили. Тьомка питав, куди поділася трава… Одного разу вдома хлопчики знайшли велику банку крему та обмазали собі голови. Дуже смішні були», – згадує Валентина Опанащук.

Вихідні Лідія, Володимир і маленький Тьома проводили активно: ходили у парки, катались на велосипедах і самокатах, їздили на море – хлопчик обожнював купатись. І обов’язково відвідували родини братів чоловіка.

«Тьома дуже любив Ангеліну. Ми намагалися, щоб вони бачилися якомога частіше», – розповідає Лідія.

Татко Володимир іноді брав сина до себе на роботу. Там малюк, граючись склорізом, вдавав наче працює, як батько.

Артем Єрашов з батьками. Фото: з особистого архіву родини

«Я біг і кричав: «Літак!». І все…»

Повномасштабне російське вторгнення застало родини Єрашових раптово.

«23 лютого 2022-го я брав відпустку. Ми хотіли кудись поїхати – у Запоріжжя чи Дніпро. Але в автомобілі зненацька потік антифриз. Подумав, що відремонтую – і тоді кудись поїдемо. А зранку 24 лютого зателефонував брат і сказав, що почалась війна. Вийшов на вулицю – десь вдалині вже лунали вибухи», – розповідає Микола Єрашов.

Єрашові з дітьми залишались у себе вдома.

«Я не хотіла розповідати синові, що почалась війна. Коли стріляли, намагалася його відволікати. Та ставало дедалі гірше. 5-6 березня почалися сильні прильоти у центрі міста, де ми жили. Артем почав розуміти, що відбувається. Він дуже плакав... Син боявся, кричав: «Солдатику, не стріляй», – розповідає Лідія Єрашова.

Артем Єрашов з батьками. Фото: з особистого архіву родини

За словами Миколи Єрашова, його старша донька поводилася спокійніше. Ангеліна робила все, що скажуть їй батьки, не піддавалась паніці.

«У неї трапилась істерика лише раз, коли до квартири залетіли частини від пострілу міномета. Вибухнуло на першому поверсі, але уламки прилетіли аж на наш, сьомий», – розповідає Микола Єрашов.

9 березня три сім’ї Єрашових об’єднались у приватному будинку одного з братів. Лідія говорить, що разом було спокійніше.

«10 березня ми прокинулися, нагодували дітей. Чомусь я всіх умовила спуститися до підвалу – жінок і дітей. Підвал був дуже маленьким. Ми не чекали прильоту, лише боялися уламків від сусідніх влучань. Просто, щоб трохи убезпечити себе, спустилися в цей злощасний підвал. Це троє жінок та п’ятеро дітей», – пригадує вона.

Артем Єрашов. Фото: з особистого архіву родини

Чоловіки залишались на поверхні. Микола згадує, як побачив літак у небі: «Я біг і кричав: «Літак!». І все…».

Снаряд із літака влучив просто у літню кухню. Знесло й будинок, що був поряд – залишились лише уламки стін та дверна лутка.

«Ми внизу відчули, що поверхня вібрує, нас затиснуло з усіх боків землею. Зверху зрушились плити підвалу. Ми не могли вибратись», – згадує Лідія Єрашова.

Артем Єрашов з татком Володимиром. Фото: з особистого архіву родини (папка Артема)

«Я не знаю, скільки пролежав непритомний. Прокинувся через те, що з підвалу кричала моя дружина. Я не міг вибратися – зверху купа цегли та залишків будинку, балки придавили. Допомогли сусіди, які прибігли нас рятувати», – розповідає Микола.

Чоловіки кинулись рятувати дружин і дітей. Поряд допомагали сусіди. Всі намагались діяти якомога обережніше, аби людей не завалило сильніше.

Микола згадує, що на вулиці побачили «швидку». Вона зупинилась, але коли медики зрозуміли, що людей тільки викопують із-під завалів, поїхали далі, бо не мали часу чекати.

«Дістали Артемка, намагалися його відкачати… Донька лежала внизу, її останньою дістали. Вона, виходить, сиділа під стіною. Не знаю, як так вийшло, що стіну склало, а зверху стояла племінниця», – розповідає Микола.

Ангеліна Єрашова. Фото: з архіву родини

Артема й Ангеліну довелось самотужки везти до лікарні.

«Там мені одразу сказали, що все – клінічна смерть у доньки. Але я в неї намацав пульс на ніжці. Лікарі відповіли, що такого не може бути… Так до доньки ніхто і не підходив…», – говорить Микола.

Загиблих дітей хотіли поховати у братській могилі, але Єрашові заперечили.

«Я сказав, що не дам такого зробити зі своєю дитиною», – каже Микола.

Рідні забрали тіла Артема й Ангеліни та самотужки поховали їх у п’ятому мікрорайоні на галявині неподалік церкви. Там недалеко жила бабуся Єрашових.

Ангеліна Єрашова. Фото: з особистого архіву родини

За кілька днів після трагедії Єрашові виїхали з Маріуполя.

Влітку Лідія та Микола повернулись, щоби перепоховати дітей – вже офіційно.

«Ми були в дорозі, нам телефонували сусіди та говорили, що по місту викопують тіла. Ми не встигли лише на один день… Тьому та Ангеліну викопали без нас. Їхні тіла ми забирали в морзі. Ну як морзі – якісь старі склади крамниці, де лежали люди», – розповідає Лідія.

Дітей вдалось перепоховати на Старокримському кладовищі.

Під час тієї поїздки в Маріуполь Микола відшукав на згарищі документи, завдяки яким він із родиною зміг виїхати за кордон.

Ангеліна Єрашова разом з Артемом Єрашовим та тіткою Лідією. Фото: з особистого архіву родини

Якийсь час дві родини Єрашових жили у Польщі, потім перебрались у Норвегію. Зараз дорослі працюють, 4-річний Тихон, молодший брат Ангеліни, вчить мову, ходить у садочок.

Тато Микола каже: «Уривками він згадує події в Маріуполі. Питає: «А коли ми поїдемо до Ангеліни, а коли ми її побачимо?» Хоча ми пояснювали, що його сестричка вже давно на небі…».