«Мої рідні жили в Маріуполі. Всю блокаду вони знаходилися там. Я два місяці не знала, чи живі вони. Зв'язок в Маріуполі зник майже на початку вторгнення. Тільки наприкінці квітня 2022 року я нарешті побачила їх і почула всі жахи, які їм довелося пережити.

Мого зятя, через те що він україномовний, здали проросійські сусіди, і окупанти катували його "на підвалі". Зламали йому ребра. Мій батько кілька місяців не розмовляв після евакуації, такий у нього був важкий психологічний стан. Племіннику було 11 років на той момент і він у Маріуполі бачив дуже багато смертей, у тому числі своїх друзів. Моїм рідним навіть у безпечних Черкасах здавалося, що поряд їздять танки і горять дерева», - розповідає Ірина Сивак. Вона вважає справжнім дивом, що її сім'я вижила в Маріуполі.